Юридична консультація

Юридичні послуги

Юридична допомога

Не у Вашу користь: ч. 3 ст. 47 Конституції України проголошує, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону та за рішенням суду.
Стаття 72 ЖК УРСР передбачає можливість визнання особи в судовому порядку такою, що втратила право користування житловим приміщенням внаслідок відсутності понад встановлені строки в неприватизованому житловому приміщенні.
Верховний Суд України в п. 10 Постанови Пленуму «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12.04.1985 р. № 2 зорієнтував судову практику, що стосується визнання втрати особою права користування житловим приміщенням, лише на встановлення факту відсутності особи без поважних причин понад строки, передбачені ст. 71 ЖК УРСР.
Якщо особа була тимчасово відсутньою понад шість місяців (як із поважної, так і з неповажної причини), але повернулася на житлову площу за згодою всіх членів сім’ї, то її не можна вважати такою, що втратила право на користування житловим приміщенням. Епізодична ж поява особи в житловому приміщенні тільки для вигляду, з метою його незаконного утримання, не може розглядатися як повернення, що перериває спливання шестимісячного строку.

Для зручності, ознайомтесь із деякими положеннями ст. 71 ЖК:

При тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців у випадках:
п. 2) тимчасового виїзду з постійного місця проживання за
умовами і характером роботи або у зв'язку з навчанням (учні,
студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, -
протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання;

У Вашу користь: Окрім того, відповідно до ст. 19 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", 1. Забороняється виселення, переселення та відселення
мешканців гуртожитків, на яких поширюється дія цього Закону, без попереднього надання їм (їх сім'ям) іншого житла, придатного для постійного проживання людей, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
2. Виселення, переселення чи відселення громадян з гуртожитків відповідно до цього Закону допускається лише у випадку визнання гуртожитку таким, що перебуває в аварійному стані або в стані, непридатному для проживання людей, на підставі рішення,
прийнятого відповідно до частини першої статті 20 цього Закону.
Проте Вам слід врахувати, що положення цього закону розповсюджуються на:
громадян, які на законних підставах тривалий час (не менше п'яти років)
зареєстровані та фактично проживають у гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян або для проживання сімей, та не мають іншого власного житла.
гуртожитки, які є об'єктами права державної чи комунальної власності, та гуртожитки,
які перебувають у повному господарському віданні чи в оперативному управлінні підприємств, установ, організацій з управління житловим фондом незалежно від форми власності, крім гуртожитків, що знаходяться на балансі військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України та Міністерства внутрішніх справ України.

За загальним правилом, відповідно до ст. 109 Житлового кодексу, виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.
В ст. 132 ЖК описано випадки виселення з гуртожитку:
Сезонні, тимчасові працівники і особи, що працювали за строковим трудовим договором, які припинили роботу, а також особи, що вчились у навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв'язку з роботою чи навчанням.
Інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв'язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину.
Осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в частині другій цієї статті, а також осіб, перелічених у статті 125 цього Кодексу (ст. див. в слідуючому коментарі), може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення.
Надаване громадянам у зв'язку з виселенням з гуртожитку інше жиле приміщення має відповідати вимогам, передбаченим частиною другою статті 114 цього Кодексу.
Осіб, які проживають у гуртожитках, виселяються також у разі знесення будинку або переобладнання будинку (жилого приміщення) в нежилий, а також якщо будинок (жиле приміщення) загрожує обвалом. При цьому виселюваним надається інша жила площа в гуртожитку або інше жиле приміщення.
Особи, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, виселяються із спеціальних гуртожитків після поліпшення їх житлових умов у порядку, передбаченому законодавством, або після звільнення їх жилої площі,
тимчасово заселеної іншими особами, чи після проходження відповідного курсу лікування. Особам, які пройшли курс лікування і не мають іншої жилої площі, житло надається в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами.

ст. 125 ЖК, Без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у
статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено:
інвалідів війни та інших інвалідів з числа
військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок поранення,
контузії або каліцтва, що їх вони дістали при захисті СРСР чи при
виконанні інших обов'язків військової служби, або внаслідок
захворювання, зв'язаного з перебуванням на фронті; учасників
Великої Вітчизняної війни, які перебували у складі діючої армії;
сім'ї військовослужбовців і партизанів, які загинули або пропали
безвісти при захисті СРСР чи при виконанні інших обов'язків
військової служби; сім'ї військовослужбовців; інвалідів з числа
осіб рядового і начальницького складу органів Міністерства
внутрішніх справ СРСР, які стали інвалідами внаслідок поранення,
контузії або каліцтва, що їх вони дістали при виконанні службових
обов'язків;
осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі,
організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як
десять років;
осіб, що звільнені з посади, у зв'язку з якою їм було надано
жиле приміщення, але не припинили трудових відносин з
підприємством, установою, організацією, які надали це приміщення;
осіб, звільнених у зв'язку з ліквідацією підприємства,
установи, організації або за скороченням чисельності чи штату
працівників;
пенсіонерів по старості, персональних пенсіонерів; членів
сім'ї померлого працівника, якому було надано службове жиле
приміщення; інвалідів праці I і II груп, інвалідів I і II груп з
числа військовослужбовців і прирівняних до них осіб та осіб
рядового і начальницького складу Державної служби спеціального
зв'язку та захисту інформації України;
одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з
ними.